Якось я знав одну таку Галю… гаарна була, ну як лескус, тС–кС– з кузовом… врС–затись у неС— доводилось, щоб хоч слово сказала, зараза ( tachki) [ЮМОР, СЛОВО, Я] [20.08.2011 16:40:54]
{ }
Повітря отримало поняття як матеріальне – людиною, а людина як тлінне – тілом, проте істина буття у них одна – віддавати себе, тобто тлінного – заради вічного… (Михайло Мачишин) [ВЕЧНОСТЬ] [05.09.2011 08:25:09]
{ }
Старий вуличний ліхтар - віж народження не працював та заржавів…безглуздо – з однієї сторони, а з іншої я бачив як він став натхненям для поета і місцевого художника, відпочинком для птахів, та підпорою для недужого чолівіка… (Михайло Мачишин) [ЖИЗНЬ, Я] [05.09.2011 08:27:12]
{ }
(по-укр.)
На правосуддя ледь надійся,
бо воно рідкість не землі;
закон не чорт – його не бійся,
але як чорта бійсь судді... ( Хомуций) [СУД - ЛИХОИМСТВО, ПРАВОСУДИЕ, ЧЕРТИ] [29.11.2011 13:55:17]
{ }
Скільки сміливості у словах...і скільки гордості та примх у вчинках..скільки пориву у пошуках...і як не далеко дивимся...скільки віри у "рожеві" статуси...і як мало її в справжньому серці..Як сильно ми шукаєм любові...і як мало йдем на розуміння..як багато всього знаєм..а як тяжко розумієм...як багато ми хочемо.. а як мало за це пропонуємо. (Михайло Мачишин) [12.03.2012 09:40:54]
{ }
"..В гіршому випадку чим старші ми, тим більше спираємось на досвід суворих вчинків загальної ігри, руйнуючи в собі не дитинство, а відчуття справжнього, то як ми вірили не зсилаючись на "А може", "просто так цього зробити не могли". Ми боролись і бігли, розбиваючи коліна й лікті, не знаючи того, що там життя чи наша мрія..ми лиш любовю і азартом сповнені були. Нас не втомлювало сидячи щовечора на ідній і тіж лавці у дворі, на качелях біля річки, на дереві в саді. Ми не втомлювались від прогулянок однаковими маршрутами - ми більше любили, прощали, ділились, вірили, бо були наповнені простотою - не спорченою поняттями. У нас не було статусів - у нас була одна ігра, в якій кожен ставав лідером, ідучи вечором додому з думкою повернутись сюди пошвидше завтра. Як би людина не була впевнена в тому, що сама вона зможе покорити світ, в питанні часу будь-яка гордість, самолюбство, високомірність зустрічається з тим, що вважатиме це все дрібницями і захоче простого спілкування, простої любові, простої мрії, простої усмішки. Не дитиство проходить, просто ми знаходимо нове місце, куди біжимо, за що боримось, що любимо і цінимо - сім'я. Бережіть її, бо це лікарство від усіх "земних недуг". (Михайло Мачишин) [ЗАВТРА, У нас] [12.03.2012 09:49:30]
{ }
(по-укр.) Самотужки людина здатна не більше як на велику гору амбіцій, не малу купу лайна та маленьку жменьку сліз. Але гуртом люди здатні на більше… особливо на збільшення саме цих речей. ( Хомуций) [ТЩЕСЛАВИЕ, БАНДА, ЛЮДИ] [09.07.2012 13:05:20]
{ }
СКАЗКА
(из учебника для 8-го класса «Ридна мова»)
В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ладна. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
- Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.
Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
"Ах, эта красная рябина
Я на тебя смотрю, любимый,
Среди осенней желтизны.
Теперь уже со стороны..."
Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
- А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
- Поїхали!
-Куди? - перелякався Вовк.
- Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
- Чао предкам!
- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань тут узялася?
- Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
- Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
- Дай щось пошамати! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла.
- Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
- Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
- На. Нема більше.
- Тоді я тебе з'їм! - налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
- Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
- Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
- А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає... (Акакий Швейк) [ШКОЛА, ДЕГРАДАЦИЯ, СКАЗКА] [26.02.2013 01:11:43] 8
{ }
В кінцевому результаті істинна любов не наповненна ні страстю ні бажанням, істинна любов - це вершина, яку обдувають вітри, зігріває сонце, це місце з якого відриваються уже знайомі краєвиди і вони ніколи не набридають. В істинній любові не буває самотності, в ній немає кайданів, - це повна свобода і повнота нашої сили. Свобода не в діях, вона у вихованості наших бажань. Щоб помістити знання вселенної в нас, треба створити місце для неї. Думати не в межах планети, а далеко за її рамками, за рамками галактик, тобі і не замітите як безмежність заповнить Вас. Так виникає свобода, так існує істинна любов. І ти її відчуваєш лиш від одного дотику, як прохолодний вітер в спекотну погоду. (Михайло Мачишин) [ВОЛЬНОСТЬ, ВЕРШИНА, СВОБОДА] [26.05.2013 11:30:44]
{ }
Що таке життя? Що таке любов? Ми завжди шукаємо на них відповіді. І той, хто став шукати залишився сам далеко від дому, серед безмежної вселенної, в проміжку між часом і невідомістю. Там ти скучаєш за людьми, але вернутись важко, тому що насправді тебе уже немає. Внутрішній світ людини неможливо описати повністю, не можна намалювати, не можна навіть уявити. Це те саме що і вся вселенна, коли ми віддаляємось від Землі, і спостерігаємо як вона зникає ми наче задихаємось, осягаючи відстань, коли вона зникає, ми втрачаємо уявлення про цю відстань, про положення, про масштаб того що нас охоплює, тому що ми відбивались лиш від того, що встигли пізнати. Коли ми залишаємось наодинці у далекій вселенній, всі порівняння можуть бути лише з самим собою, або ж спробувати вдихнути її могутність злившись з нею. Якому світу віддаємось той і пізнаємо: маленькій планеті, галактиці чи все таки всій загадковій вселенній. Представивши тільки це, можна зрозуміти ким ми являємся віддаючись примітивній суєті, сварці, капризам, скованості, лицемірству, егоїзму маленької планети. Все це лише реакція нашої природи на середовища в якому зростаємо. Ми в ньому народжуємось, але нам вправі вибирати віру, мрію, захоплення, напрям. І тільки втративши все – ми отримуємо необхідне. (Михайло Мачишин) [26.05.2013 11:31:33]
{ }
"Ефект метелика". Ми єдині Земні явища, яким дано можливість вибирати. З самого народження це як ланцюгова реакція, яка залежить від нас і нашого оточення. Самі по собі ми ні в чому б не мали потреби, так як відчували б повноту власної природи, відбиваючи свої можливості від живої природи. І тільки інша людина, даруючи надію – детермінує нову точку існування. Тоді єдиним гарантом за прийняте рішення може виступати лиш відповідальність, і не тільки перед іншим, але й перед собою, бо рано чи пізно ми відповідальні за все що робимо. І коли ми нехтуємо нею сьогодні - то лиш перекладаємо її на завтра. Кажуть навіть безневинний взмах крила метелика в одному місці - може визвати лавину ефектів в іншому. Представте собі , яка відповідальність лежить на даруючому надію, і які наслідки залишаєм руйнуючи її. (Михайло Мачишин) [ЗАВТРА] [26.05.2013 11:37:35]
{ }
Коли людина знаходить в собі вічність, вона подібна вітру. Вона вільна, однаково відчуває як біль так і радість, може бути безмежно спокійною, може усміхатись і гратись з тобою, може стати потіхою в жарку пору і учителем - в холод, ти можеш влюбитись в неї, але вона, як вітер - належить лиш одному Богу. Хто ж ми тоді? Напевно лиш частина великої сили, тому наша природа так манить нас, але не просто щоб володіти один одним, а щоб стати сильнішими для цього вічного. Якщо це так, то я не взмозі дати Тобі неохідне, але якщо мені пощастить стати цим вітром, - я склонюсь перед можливістю бути з тобою, стати тою ланкою, через яку ти отримаєш тепло, радість і любов від Бога. Я шукав себе, я обманював себе, але тепер знаю де моє місце, бо ти мій вітер, ти моє щастя. (Михайло Мачишин) [ХОЛОД, ПРИРОДА, Я] [26.05.2013 11:39:31]
{ }
Под народные пословицы 2:
1. То, что павлину, хвалясь, хвост распустить, то и парубку язык перед девицей.
2. Иной и Бога попросит, чтоб в небо плевать, а на голову не падало.
3. Тот хорош солдат, кто с топором кашу сварил, а не тот, кто с его помощью хозяйку заставит.
4. Всем рассказала новость про соседа – только ему забыла.
5. Верил бы в сказки со счастливым концом, да если б сам их не сочинял.
6. Без жены приехал – монетку кинул, чтоб вернуться, с женой – забрал из фонтана.
7. Чиновник чиновника поучал: «Сегодня на людей не лОжишь, а завтра родину продать не сможешь».
8. – Для меня ты цыплёнок. – Сказал волк зайцу. – Потому что для медведя я сам как заяц.
9. Говорят: « Живи, чтоб в тебя люди верили», да в поросёнка тоже верят, чтоб вес прибавил.
10. Хоть признавай честность полиции, хоть нет, а попадёшь к ним – признаться придется.
11. Начальник подчинённых начал поучать: «Умный в гору не пойдёт, коли нечего толкать».
12. Казала баба: «Хлопець як цей пес: того задній хвіст видасть, цього – передній»
13. Для людей, бутылка уважаемее человека: в ней содержимое ценят, в человеке – тару. (Виталий Власенко) [ПОСЛОВИЦА, РАЙ, ЗАВТРА] [14.11.2013 10:10:38]
{ }
Честно скажу, часами, годами, десятилетиями, не могу доказывать кому-то что-то, мне время дороже жизни, и будь владыкой, тупые головы летели як капуста. (Андрей Табаков) [ВЛАСТЬ, ВРЕМЯ] [12.12.2014 08:12:11]
{ }
Актрисой я стала благодаря папе. Он сказал мне: «Иди и вжарь як следует. Никого не бойся. Иди и дуй свое!» И вот я «дула» свое! (Людмила Гурченко) [Я] [16.10.2016 02:02:02]
{ }
Як би хочаб сказала б ти мені Стати твоїм вином Як би дозволила б мені Я б допив до країв с тобою Душу споїв собою.Если бы хоть раз, сказала бы ты мне, стать твоим вином, Если бы позволила мне, Я б тобою до краев, Душу наполнил собою. ( Океан Эльзы) [ЕСЛИ] [04.12.2016 01:00:03]
{ }
— «Як сказав наш президент, там, де закінчується російська мова, там закінчується Росія.» — Да, но это ещё не значит, что там начинается Украина. ( Вечерний квартал) [УКРАИНА] [06.12.2016 01:00:03]
{ }
Когда ты насытишься правдою, Одна на сто тысяч врагов, Я к ногам твоим паду окровавленный, И будет прощен сир Джорах Мормонт. ( Айрэ и Саруман - Романс Мормонта) [28.12.2016 01:00:03]
{ }
Океаны ломают сушу. Ураганы сгибают небо. Исчезают земные царства, А любовь остаётся жить. Погибают седые звёзды. Серый мамонт вмерзает в скалы. Острова умирают в море, А любовь остаётся жить. Топчут войны живую зелень. Пушки бьют по живому солнцу. Днём и ночью горят дороги, А любовь остаётся жить. Я к тому это всё, что, если Ты увидишь как плачут звёзды, Пушки бьют по живому солнцу, Ураганы ломают твердь, – Есть на свете сильное чудо: Рафаэль написал Мадонну, Незапятнанный след зачатья На прекрасном её лице. Значит, день не боится ночи. Значит, сад не боится ветра. Горы рушатся. Небо меркнет, А любовь остаётся жить. ( Сергей Григорьевич Островой) [РАЙ, ЧУДО, ГОРЫ] [02.01.2017 01:00:03]
{ }
Пунктуация — радость моя! Как мне жить без тебя, запятая? Препинание — честь соловья И потребность его золотая.Звук записан в стихах дорогих. Что точней безоглядного пенья? Нету нескольких способов их Понимания или прочтенья.Нас не видят за тесной толпой, Но пригладить торопятся челку, – Я к тире прибегал с запятой, Чтобы связь подчеркнуть и размолвку.Огорчай меня, постмодернист, Но подумай, рассевшись во мраке: Согласились бы Моцарт и Лист Упразднить музыкальные знаки?Наподобие век без ресниц, Упростились стихи, подурнели, Все равно что деревья без птиц: Их спугнули — они улетели. (Александр Кушнер) [ЗВУК, РАДОСТЬ, СВЯЗЬ] [03.01.2017 01:00:03]
{ }
Примечание: Александр Кушнер. Пунктуация - радость моя!
Як вспомню, как мы картошку садiли!.. Ты помнишь? Ой! Две больные женщины... Клянусь! Взять, товарищи: посадить картошку утром, в обед — отметить, вечером — собрать урожай!!! (Андрей Данилко) [УРОЖАЙ, ЖЕНЩИНА] [31.12.2016 01:01:01]
{ }
Большая любовь - это так, как высокое благородство: noblesse oblige. А я все хотел быть свободен от всяких обязательств. Я знал по опыту, что, не проявляя совсем любви, можно с женщиною очень хорошо развлекаться, и веселиться, и даже жить.
***
Велика любов – то так, як високе шляхетство: noblesse oblige. А я все волів бути свобідний від усяких зобов’язань. Я знав з досвіду, що, не збуджуючи зовсім любові, можна з женщиною дуже добре бавитися, і веселитися, і навіть жити. (Иван Франко) [ЛЮБОВЬ, БЛАГОРОДСТВО] [16.12.2019 02:40:39]
{ }
(по-укр.) Є люди, які розмовляють з духами, є люди, які розмовляють з бісами, але найбільше є людей, які розмовляють з дурнями. ( Хомуций) [МИСТИКА, БЕСЕДА, РЕАЛЬНОСТЬ] [05.07.2012 07:39:57]
{ }
(по-укр.) Ні боженятам, ні чортенятам не зрозуміло в які ж такі ігри грає людина своїм розумом зі своїм же розумом. ( Хомуций) [НАРКОМАНИЯ, АЛКОГОЛИЗМ, ИНТЕЛЛЕКТ] [05.07.2012 07:49:31]
{ }
Цветок любви — роза, его яркие лепестки быстро опадают, и остается лишь уродливая палка с длинными шипами.лично моё мнение.. это довольно уныло.я думала, в любовь и надо верить... а тут вот так.мнение принято. отдельно грустно звучит, согласна, но в контексте фильма, скорее смешноА мне нравится. Необычное сравнение.не лучше ли «любовь — это роза, что никогда не вянет» ?Ситуации разные бывают. Все цветы когда-нибудь увядают.я к тому, что любовь вечна -_- по крайней мере, в клятве говорится «пока смерть не разлучит»А я к тому, что всякой любви есть конец.кажется, я редкостный оптимистОптимист, пессимист... Главное чтоб в меру и комфортно жилось.Пока роза была свежа, никто не замечал её уродливого стебля. Пока люди влюблены, они тоже не замечают многого... (Автор Неизвестен) [, ВЕРИТЬ, ЦВЕТОК] [28.11.2016 01:00:03]
{ }
Примечание: Почему мужчины никогда не слушают, а женщины не умеют парковаться (Warum Manner nicht zuhoren und Frauen schlecht einparken)
Я к нему поднимусь в небо, Я за ним упаду в пропасть, Я за ним, извини, гордость, Я за ним одним, я к нему одному. ( Ирина Дубцова - О нём) [ГОРДОСТЬ] [30.11.2016 01:00:03]
{ }
— На самом деле я к тебе пришла «спасибо» сказать. — За то, что с щелбана меня выключили, правильно? — Ты не понимаешь. Они, когда ты вырубился, все обосрались и больше меня не трогали. — Хоть какая-то польза. ( Школа) [06.12.2016 01:00:03]
{ }
Эх, заковали моё небо-небо, В стальную клетку, Поставили на сердце больную метку. Когда ж теперь мне доведется С тобою встретиться? Душа на волю рвётся, а тело мечется. Надеюсь, ты дождёшься, Когда я к тебе вернусь? На голос отзовёшься, Сбросишь этот груз с души. Дыши, живи и будь со мною. Ведь расставания тоже измеряются любовью! (Настя Каменских) [ДУША, ГРУЗ, РАЙ] [07.12.2016 01:00:03]
{ }
Примечание: Потап и Настя Каменских - Почему молчишь
Она всегда на меня орет, я к этому уже привык. У нас, можно сказать, такая манера общения. Когда она кричит, я чувствую себя дураком, но дураком любимым. ( Кауи Харт Хеммингс. Потомки) [МАНЕРА, ВСЕГДА] [13.12.2016 01:00:03]
{ }