Коли людина знаходить в собі вічність, в

Михайло Мачишин

Коли людина знаходить в собі вічність, вона подібна вітру. Вона вільна, однаково відчуває як біль так і радість, може бути безмежно спокійною, може усміхатись і гратись з тобою, може стати потіхою в жарку пору і учителем - в холод, ти можеш влюбитись в неї, але вона, як вітер - належить лиш одному Богу. Хто ж ми тоді? Напевно лиш частина великої сили, тому наша природа так манить нас, але не просто щоб володіти один одним, а щоб стати сильнішими для цього вічного. Якщо це так, то я не взмозі дати Тобі неохідне, але якщо мені пощастить стати цим вітром, - я склонюсь перед можливістю бути з тобою, стати тою ланкою, через яку ти отримаєш тепло, радість і любов від Бога. Я шукав себе, я обманював себе, але тепер знаю де моє місце, бо ти мій вітер, ти моє щастя. (Михайло Мачишин) [ХОЛОД, ПРИРОДА, Я] [26.05.2013 11:39:31] { }

Тэги: а, але, бо, в, велико, вічність, вона, втер, де, для, ж, з, коли, манить, мен, ми, мо, напевно, нас, не, один, одним, одному, перед, природа, просто, себе, сили, соб, так, тепло, ти, то, тод, тому, холод, це, через, я, як,